На підвіконнях осель, у віт­ринах магазинів, у куточках відпочинку на підприємствах часто можна побачити дивну рослину з твердим, мов де­рев'яним, смугастим листям, що стирчить просто із землі. За яскраво-жовті та темно-зелені поперечні смуги на ньому в народі назвали рос­лину «щучий хвіст». А наукова її назва — сансевієрія, і зустрічається вона в дикому стані на Цейлоні. В Індії з цієї волокнистої рослини вироб­ляють цупке волокно.

Сансевісрії належать до родини лілейних. Квітки в них мають таку саму будову, як квіти всім відомих лілій, тіль­ки вони менші за розмірами та зібрані на досить високому квітконосі пучками. Пелюстки в них загострені, найчастіше білі або зеленкуваті, жовтува­ті, часом приємно пахнуть. На тонкому квітконосі спочатку з'являються зелені пуп'янки, які виділяють краплини лип­кого соку.

Дуже цікаві й родичі «щучого хвоста». Це сансевієрія циліндрична з тропічної Аф­рики, у якої листя тверде, сірувате до темно-зеленого, з поперечними ледь жовтува­тими смугами, згорнуте у трубочку, циліндричне, довгасте, з трохи загостре­ним кінчиком. З кореневища відростає тільки один пагін з повітряними коренями. Квітки зібрані на кінці квітко­носів.

У Гвінеї росте інший родич — сансавієрія гвінейська, у якої листки розширюються біля кінців, дещо відги­наються назад, жовті. Смуги розташовані по краях листків — поздовжні. Квіти біло-рожеві, духмяні.

Цікавою особливістю «сму­гастого цейлонця» та його родичів є дуже легке розмно­ження багатьма способами: насінням, живцюванням листків, діленням кореневищ. Насінням розмножують, щоб вивести нові сорти. Живцюють навесні. Листки ріжуть упоперек на шматочки довжиною 10 — 12 см, трохи підв'ялюють протягом 6—8 годин, розклавши на столі в кімнаті, а потім висаджують у ледь зволожений пісок, заглиблюючи зрізи на 2 см. Зволожувати пісок слід регулярно, наливаючи воду з піддону. Краще живці на­крити склом.

Через 30 — 40 днів біля кожного зрізу з'являються корінці, а потім і бруньки, з яких згодом виростають листки. Молоденькі рослини висаджують у горщики з землесумішшю, яка складається з дернової, листяної, пере­гнійної землі та піску (4:2:1:1). Влітку молоді рос­лини можна виносити на засклені веранди, балкони, слідкуючи за рівномірним зволоженням грунту та лег­ким притіненням від пекучих променів сонця.

Взимку рослини слід три­мати на освітлюваних сонцем місцях, поливати помірно.

Кореневища ділять при пересадці рослин. Їх розрі­зують на частки, в яких повинно залишатись 1—З розвинених листки, зрізи «припудрюють» товченим деревним вугіллям і ви­саджують та культивують так само, як і живці.